8 травня – день, коли ми згадуємо про минуле. Але кожен робить це по-своєму: хтось переглядає старі фотографії, хтось відвідує меморіали, а хтось просто замислюється про історію. Памʼять – це не лише про те, що ми памʼятаємо, але й про те, як ми це робимо. І те, як саме ми згадуємо, змінюється з часом.
8 травня: новий погляд на памʼять
У 2023 році Україна офіційно визнала 8 травня Днем памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, замінивши традиційне святкування 9 травня.
Це рішення стало не просто символічним – воно відображає прагнення теперішнього покоління до нових цінностей, перегляду підходів до минулого і переходу до європейського формату пам’яті.
Ця зміна дає простір для переосмислення не лише того, що ми пам’ятаємо, але і як саме ми це робимо.
- Замість гучного святкування – тиха повага.
- Замість “переможного” наративу – людське, близьке переживання болю і втрати.
Особиста памʼять: про емоції
Кожна людина зберігає у собі набір спогадів, які глибоко вкорінені у досвід. Це може бути історія дідуся, фото бабусі в молодості чи спогад про першу розповідь учителя про війни у школі. Усе це – нитки, з яких складається особиста памʼять.
Вона не завжди хронологічна чи логічна. Особиста памʼять – це більше про емоції. Саме вони залишають найглибший слід. І навіть якщо час стирає факти, пережите залишається з нами надовго, а найчастіше – назавжди.
Колективна памʼять: спільні ритуали
Окрім особистих історій, існує й памʼять колективна. Вона “живе” у суспільстві через дати, церемонії, монументи, фільми, книжки, шкільні уроки. Це наче спільна мова, якою ми говоримо про минуле.
Спільні ритуали створюють відчуття єдності. Вони можуть бути офіційними чи народними, урочистими чи інтимними. Колективна памʼять – це те, що дозволяє суспільству не втратити себе у вирі новин і подій.
До прикладу, зараз таким спільним ритуалом є всеукраїнська хвилина мовчання о 9:00. Коли зупиняються авто, громадський транспорт і люди – всі відчувають себе ніби частинкою одного цілого, звершуючи спільну дію, яка єднає навколо одного: памʼяті про тих, хто віддав своє життя за нас.
Психологічний аспект: що кажуть дослідження
Психологи вже давно досліджують, як люди пам’ятають. Одне з ключових досліджень – теорія “соціального конструювання памʼяті” – стверджує, що спогади формуються не тільки індивідуально, але й у взаємодії з іншими.
Розмови, спільні переживання, навіть фільми — усе це змінює наші уявлення про минуле.
Дослідження Товариства психології травми також доводить, що ритуали памʼяті мають терапевтичну дію. Вони допомагають нам давати раду втратам, краще осмислювати події й адаптуватися до змін.
Памʼять у сучасному світі
Ми живемо в епоху цифрової памʼяті: архіви стали публічними, історії можна розповідати в Instagram, TikTok чи подкастах. Памʼять стала ближчою, емоційнішою, але й більш вразливою до маніпуляцій.
З одного боку, це дає нам більше свободи памʼятати так, як ми хочемо, а не так, як запроваджено. З іншого вимагає більше уважності
Памʼять – це не лише про минуле. Це дзеркало теперішнього і план на майбутнє. Те, як ми памʼятаємо, впливає на те, ким ми є і куди ми врешті прийдемо. І вміння поєднати особисті історії з колективним досвідом – важлива частина зрілої культури. Бо 8 травня це нагода не лише вшанувати, а й подумати: що і як ми передаємо далі.