Українська музика останніми роками переживає потужне оновлення. Особливо це помітно у фолку – жанрі, який ще недавно здавався далеким. Все більше молодих артистів беруть давні пісні, додають до них електроніку, хіп-хоп, джаз чи рок і створюють щось свіже. Вони не просто відтворюють фольклор, а оновлюють його із сучасним звучанням. Це вже музика не тільки для етнофестивалів чи фольклористів, а й для великих сцен і навіть клубів.
KRUTЬ: бандура, ніжність і нова щирість фолку
KRUTЬ – це про ніжність, глибину і дуже особисте звучання українського фолку. Марина Круть – співачка й композиторка з бандурою. Вона не грає драйвові рейви чи клубну електроніку, але її музика – це теж перезбирання фолку, просто іншим шляхом. Через камерне, м’яке звучання, яке чіпляє з першої хвилини.
У її піснях – багато простору, пауз і повітря. Це не сільський фольклор у класичному розумінні, а щось навіть аристократичне, але з духом давніх мелодій. Вона вміє заспівати народну пісню так, що вона звучить наче написана вчора. У KRUTЬ гармонійно зійшлись бандура, вокал і мінімалістичні аранжування.
Її альбоми – це не просто музика, а атмосфера. Наприклад, у платівці “Albino” є і народні мотиви, і урбаністичне звучання. Вона не кричить про традиції, але в її музиці все пронизане ними.
Марина виступає не лише в Україні, а й за кордоном. Її вже чули в Польщі, Німеччині, США. І там вона не “екзотика з бандурою”, а сучасна артистка з власним унікальним стилем.
Її музика відчувається рідною навіть тим, хто не слухає фолк. І саме в цьому її сила – вона показує, що українська традиція може звучати дуже особисто й актуально.
КHAYAT: електроніка з гуцульським присмаком
KHAYAT став відомим після участі в нацвідборі на “Євробачення”, але швидко довів, що він не просто артист шоу, а справжній дослідник українського звучання. Він бере етнічні мотиви, додає до них сучасні біти, синтезатори, ритми хаусу й дабстепу – і виходить справжній етнопоп, який добре працює на живих виступах.
Його пісня “Osoka” – приклад того, як можна інтегрувати архаїчні образи у масову культуру, не спрощуючи їх. Він не копіює фольклор буквально, а наче переосмислює його.
KHAYAT активно виступає на фестивалях, його лайви завжди добре продумані візуально: він грає з символами, кольорами, звучанням. Його сценічний образ – це суміш сучасного стилю з елементами традиційного вбрання. І виглядає це дуже органічно.
У треку “Темно” звучать мотиви поліської балади, але на тлі електронного біту. А у “Call for Love” можна вловити інтонації веснянки – тільки замість села тут урбаністичний біт і денс-естетика.
DZ’OB: кобза, скрипка, електроніка
Ще один потужний приклад – гурт DZ’OB із Дніпра. Вони змішують академічну музику, український фолк та IDM (інтелектуальну електроніку). У складі – скрипка, віолончель, флейта, кобза і ноутбук.
Їх музика звучить як щось із майбутнього, але з дуже впізнаваними народними нотами.
DZ’OB не беруть тексти пісень, у них інструментальна музика. Але вона настільки образна, що легко уявити, як це могла б бути сага чи давній обряд. Їх слухають і фани електроніки, і прихильники класики.
Що це все означає для фолку сьогодні
Фолк в Україні вже давно вийшов за межі “музею” чи “етнографії”. Завдяки цим артистам, та й і багатьом іншим, народна музика стає частиною клубної культури, попу і навіть андеграунду.
Вони показують, що традиції – це не про минуле, а про можливість для нового звучання. І це звучання не штучне, а органічне, бо йде від щирого інтересу до власних коренів.
Фолк став тим, із чого створюють нове. Музиканти більше не намагаються “оживити спадщину”, вони з нею працюють. Це музика, яка не боїться світла сцени й басів на повну. Можливо, саме така свобода – найкраще, що могло трапитись із українським фольком. Бо справжні традиції – це не про збереження форми, а про здатність звучати по-новому, не втрачаючи суті. І схоже, нам це вдається.