Деякі люди бувають максимально спокійними, аж поки не станеться великий стрес. Натомість інші “заводяться” навіть через дрібниці. Це може бути ознакою підвищеної чутливості нервової системи. Дослідження показують, що близько 15–30 % людей мають так званий синдром “highly sensitive person”. Це не патологія, а риса, пов’язана з глибшою обробкою стимулів і надмірною реакцією. Тож те, що нам здається нервовістю або “поганим характером”, насправді – робота нашого мозку. Ми просто по-іншому влаштовані. Поговоримо про це більше.
Що відбувається в нервовій системі
Як тільки нас щось дратує, наприклад, черга чи гучний звук, включається симпатична нервова система.
Мозок відчуває потенційну загрозу й запускає реакцію “боротьби або втечі” (fight-or-flight). В такі моменти відчуваємо пришвидшене серцебиття, м’язову напругу тощо.
Тоді префронтальна кора – центр логіки – відходить на задній план. І замість холодного розуму, ми діємо імпульсивно. Для HSP (highly sensitive person) поріг подразнення нижчий, тому навіть звичні речі можуть сприйматися як небезпечні.
Це як працювати на підвищених оборотах, нервова система постійно у стані готовності. І коли її не заспокоювати, знижується здатність долати подразники. Через це дрібниці швидко перетворюються на перевантаження.
Тригерні ситуації та їх результат
Ми часто зриваємося не через довгу чергу чи голосний звук, а через перевтому, накопичений стрес і внутрішній дисбаланс. Такі сигнали називають “дрібними тригерами”, але вони демонструють накопичення зусиль.
Тригери можуть бути будь-де: слова колеги, шум транспорту, недостатньо води вранці – і вже вибух. І кожна така реакція наче маленьке вікно, що відкриває загальну вразливість.
Постійні тригери втомлюють нервову систему і знижують наш психічний тонус. Тоді з’являються головні болі, роздратування. Ми відчуваємо, що не можемо стриматись, але причина саме у системному перевантаженні.
Щоденний стрес формує хронічне реактивне становище нервової системи, вона працює на межі, не відновлюючись. І наші «погані» реакції – це всього лише спосіб захистити себе від внутрішнього розриву. Тому важливо не карати себе, а підтримати організм.
Як піклуватись про нервову систему
Найперше – це повертати баланс між симпатичною так і парасимпатичною системами. Глибоке дихання (наприклад, 4‑7‑8) знижує рівень тривоги і допомагає “вимкнути” реакцію захисту.
Ми можемо зупинитися і сказати собі: “Я зараз у безпеці”, даючи сигнал тілу, що можна повернутися у спокій. Далі – рух: йога, прогулянка, легкий біг, які підтримують вагус-нерв, що налаштовує тіло на режим “відпочинку і відновлення”.
Важливий і якісний сон. Він відновлює нейроархітектуру мозку і повертає контроль префронтальної кори.
Важливий нюанс – звести до мінімуму подразники: хоча би перекрити інформаційний шум, знайти собі спокійне затишне місце. Це може бути простий ритуал: теплий чай, 10 хвилин без екрану, прогулянка під легку музику.
Щоденність маленьких турбот і ритуалів не відчувається миттєво, але формує приємну стабільність. Саморегуляція – це не про ідеальність, а про турботу і принцип “сьогодні мені краще, ніж вчора». І з часом ви помітите, що навіть у стресі реакція змінюється з паніки на спокій.
Роздратованість – це не ваша помилка, а меседж від нервової системи. Якщо не навчитися слухати її, то маленькі подразники будуть накопичувати заряд дратування.
Прості техніки дихання, руху, сон і збереження сенсорного простору – ось справжні інструменти саморегуляції, які здатні повернути ресурс і контроль. Коли ми вчимося реагувати свідомо, а не автоматично, то реакція стає вибором, а не вибуховим цунамі..